Останнім часом у медіа з подачі МОНУ педалюється теза про те, що «держава не в стані утримувати таку велику кількість університетів». А зовсім недавно міністр С.Шкарлет зробив висновок, що «зменшення кількості ЗВО – це розвиток».
Для людини, яка хоч трохи розбирається у суспільних відносинах та державному будівництві така сентенція міністра освіти не дружить зі здоровим глуздом і означає лише одне – грошей у бюджеті катастрофічно не вистачає. І усі новації, запаковані під «розвиток» спрямовані винятково на скорочення видатків. І опорні школи, які так і не стали освітнім осердям сільської місцевості, і зменшення фінансування стипендій, і тотальне ЗНО без великої на те потреби, і непомірні побори з боку НАЗЯВО за акредитацію – все це призвело до масового виїзду за кордон абітурієнтів, а тепер і старшокласників. Лік йде не на тисячі, а на десятки тисяч.
До освітнього колапсу – рукою подати. А плани міністерства освіти практично ліквідувати старші класи у невеликих містах заб’ють останнього цвяха в труну колись найосвіченішої нації у світі.
Минулі роки загалом характеризують занепад не тільки освіти, але й медицини, культури, особливо соціальної сфери. Занепад економіки, глибока рецесія, девальвація гривні не можуть негативно не позначитися на гуманітарній сфері, яка у всі часи фінансувалася за залишковим принципом.
ЧИТАЙТЕ: Вибори ректора КНУ. Епізод другий.
Очевидно, наступним кроком міністра С.Шкарлета буде різке зменшення, або й остаточна відмова від державного замовлення, про що опосередковано свідчить бажання моніторити процес працевлаштування випускників. Неважко передбачити, що відсоток працевлаштованих у державний сектор економіки буде мізерним, що стане вагомим аргументом у рішенні на користь відмови від держзамовлення.
Такі чергові «новації» вкупі зі скороченням фінансування університетів логічно приведуть до різкого зменшення їх кількості, а відтак до безробіття тисяч і тисяч викладачів – інтелектуальної еліти.
Тотальне інтелектуальне зубожіння населення через системне підлаштування потреб освіти до можливостей бюджету не можна назвати реформами, оскільки дефініція «реформа» передбачає зміну до покращення. А те, що відбувається з сучасною освітою, покращенням назвати важко.
Ритуальні бюджетні танці навколо університетів є небезпечним сигналом для викладацької спільноти. Його на собі вже відчули і школа, і профтехосвіта. І наслідком такого покращення буде повна нездатність української науки продукувати технології. Талановита молодь буде пробивати собі дорогу не на Батьківщині, а в країнах, де усвідомлюють переваги і потребу тотальної і якісної освіти.
Думка про те, що «зменшення кількості університетів це розвиток», є черговим наступом держави на вищу освіту. Схоже, що остаточним.
